На Куп’янському напрямі, маючи істотну перевагу на землі та в повітрі, росіяни вперто б’ються чолом в українську оборону. Військовий оглядач Костянтин Машовець iронiчно пропонує поширити цей передовий досвід на інші ділянки фронту.
Куп’янський напрямок
Очевидно, тут противник натрапив на певні труднощі.
Спроба командування противника “развить успех” у районі с. Табаївка та с. Крохмальне силами 2-ї “таманской” мотострілецької дивізії (мсд) 1-ї “гвардейской” танкової армії (гв.ТА), зокрема, у вигляді просування у фланг та тил наших підрозділів, які продовжують утримувати рубіж Іванівка – Котлярівка, в них не виходить.
Альтернативний спосіб дій, у вигляді просування у бік с. Піщане, також наштовхнувся на вагомі заперечення з боку ЗСУ.
Ба більше, позиції противника в районі с. Табаївка та с. Крохмальне знаходяться у досить незручному для організації та проведення будь-яких наступальних дій становищі.
Річ у тому, що, зі свого боку, передові позиції ЗСУ знаходяться тут на панівних висотах по відношенню до цього району, й українські війська, у такому випадку, мають можливість шляхом завдавання ефективного вогневого ураження по найближчій тактичній зоні противника суттєво йому заважати у цьому сенсі.
Будь-яке зосередження та розгортання сил противника – тут же потрапляє “на очі” українським військам, й вони шляхом завдавання вогневого ураження дуже ускладнюють для противника цей процес.
Іншими словами, передові підрозділи 15-го мотострілецького полку (мсп), 1-го танкового полку (тп) 2-ї мсд противника, які намагаються тут наступати, зіштовхнулися із достатньо суттєвими складнощами.
Саме для того, аби їх подолати, зараз командування противника діє достатньо звичним для нього способом – намагається підсилити діючу на цій ділянці свою ударну тактичну групу додатковими силами та засобами. Фіксується переміщення принаймні 3-х додаткових штурмових підрозділів (до роти кожний) у райони – східніше Котлярівка, район відм.128.7 та північно-східніше Табаївки.
Тому, думаю, протягом якогось найближчого часу противник здійснить на цій ділянці чергову спробу “пробитися у північно-західному напрямку” (вздовж дороги Куп’янськ – Сватово) у вигляді серії акцентованих атакуючих\штурмових дій.
Окрім цього, продовжується “возня” північніше та північно-західніше с. Синьківка. Передові підрозділи 25-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), підсилені підрозділами 138-ї омсбр (обидві зі складу 6-ї загальновійськової армії \ЗВА противника) не полишають своїх спроб пробитися вздовж р. Оскіл та залізниці, які йдуть з півночі, по загальній дирекції Синьківка – Петропавлівка до лівобережної частини Куп’янська та дороги Куп’янськ – Сватове.
Але то виходить у них у достатньо дивний спосіб.
Вони раз за разом намагаються “продавити” оборону ЗСУ, діючи з узлісся південніше Лимана Першого, але кожного разу, як тільки висуваються на відкриту місцевість, потрапляють під щільне вогневе ураження.
Понад тим, в окремих випадках передові підрозділи цих двох бригад навіть вимушені полишати свої винесені вперед спостережні пункти та позиції відділень.
Командування противника на цій ділянці намагається діяти нібито нестандартно та нешаблонно, постійно змінює напрямки атак та штурмів – то західніше Синьківки візьмуть, то східніше (від Вільшани), то спробують “через ліс”, то навіть одночасно спробують, але знову й знову натикаються на щільний вогонь ЗСУ.
Я, наприклад, розумію, чого в них не виходить, але цікаво, скільки ще “угробит” командування 6-ї ЗВА противника своїх резервів, які їм гонять у перманентному режимі, ніж воно зрозуміє (ну, чи згадає) одну просту істину, яку йому викладали свого часу у відповідних, очевидно, ще радянських військово-навчальних закладах?
Сил й засобів у противника тут достатньо, перевага у повітрі та у артилерії – в наявності, але наступ військ цієї армії знову й знову виливається у лобові атаки “на выдавливание”.
Ну, “хазяин – барин”, продовжуйте в цьому ж дусі.
Бажано поширити передовий досвід 6-ї ЗВА на інші ділянки та напрямки фронту.
