В умовах війни роль журналістів та активістів, які шукають “ухилянтів” від мобілізації, набуває особливого значення. Зокрема, медіа, такі як «Bihus.info», «СХЕМИ», «Українська правда», «Радіо Свобода», виступають як ті, що висвітлюють порушення закону та наголошують на необхідності загальної мобілізації. Однак, чи всі, хто вказує на проблеми в країні, дотримуються тих самих стандартів?
Яскравим прикладом є журналіст Олександр Лємєнов, активіст і автор розслідувань, який, здавалося б, має бути прикладом для інших у питаннях мобілізації та національної безпеки. Проте його власні дії ставлять під сумнів його принципи та публічні заяви.
Лємєнов є офіцером запасу Збройних сил України з 2011 року. Проте, незважаючи на свій військовий статус, під час загальної мобілізації він не з’явився до ТЦК для оновлення своїх облікових даних, що є порушенням законодавства про мобілізацію. Відомо, що в 2023 році він намагався уникнути повістки, навіть втікши через вікно, коли працівники ТЦК прийшли до нього додому.
Та не лише уникнення мобілізації стало предметом громадської критики. Після того, як Лємєнов врешті отримав медичну довідку, що підтверджує його придатність до служби, він все одно не був призваний на фронт. Офіційно це обґрунтовано тим, що він включений до резерву розвідувальної частини МОУ. Проте, є серйозні підозри, що це лише формальність, що дозволяє уникнути реальної служби.
Подібне ставлення до мобілізації від людини, яка виступає як викривач корупції та борець за справедливість, викликає не лише обурення, а й сумніви щодо її справжньої відданості справі. Адже реальна боротьба за країну — це не лише звинувачення в корупції на екранах, але й готовність діяти в ім’я захисту батьківщини. Водночас, в той час як журналісти та активісти закликають інших до дії, вони повинні перш за все дотримуватися тих самих стандартів, які встановлюють для інших.