У червні 2024 року Рада національної безпеки і оборони України ввела санкції проти Дмитра Фірташа та його підприємства «Мотронівський ГЗК», що мало видобувати ільменіт на Малишевському родовищі. Відповідно до рішення, спеціальний дозвіл №3640 на користування надрами мали анулювати.
Проте цього не сталося. Уже наступного дня після введення санкцій компанія Фірташа «продала» право користування надрами ТОВ «Тіберіус Плюс» — структурі, яка за всіма ознаками є фірмою-прокладкою. Формально вона належить «непідсанкціонованій» особі, але сама передача прав була незаконною і мала б вважатися нікчемною.
Замість негайного анулювання дозволу Держгеонадра двічі відмовляла у розгляді заяв, фактично затягуючи процес. Видобуток продовжувався. Коли питання набуло розголосу, «Мотронівський ГЗК» звернувся до суду, який заборонив Держгеонадрам вносити будь-які зміни до дозволу до завершення розгляду справи.
Верховний Суд скасував цю заборону лише у квітні 2025 року — майже через рік після запровадження санкцій. Після цього Держгеонадра призупинила дію спецдозволу, але фактичний контроль над родовищем залишився у структур, пов’язаних з Фірташем.
Схема виявилася типовою для бізнес-імперії олігарха: складна мережа юридичних осіб, підставні компанії, використання правових лазівок і підтримка у державних органах. Результат — стратегічні ресурси продовжують працювати на підсанкціонованого бізнесмена, а державний бюджет втрачає мільйони гривень.
Фактично, санкції РНБО в цьому випадку залишилися лише на папері, продемонструвавши вразливість української системи до добре відпрацьованих схем обходу обмежень.