Майдан вдався українцям як повстання, але революції з нього не вийшло, на жаль констатує волонтер Геннадій Друзенко. Але вікно можливостей для України не закрите — революцію можна і треба закінчити тут і зараз.
ТО БУВ ТІЛЬКИ ПОЧАТОК…
Десять років тому наше повстання проти тиранії та “русского мира” під українським прапором перемогло. Ціна перемоги здавалася неймовірною: сотня вбитих у центрі європейської столиці, вигорілий вщент Майдан, майже повна відсутність влади… “Пливе кача…” рвало душу. Нам здавалось, що ми заслужили на краще майбутнє, вибороли його в чесному герці зі злом. І наше повстання перетвориться на справжню революцію…
На жаль, попри усталену назву подій на Майдані, повстанці перемогли, а революція програла. Система оклигала вже за півроку. Змінились бенефіціари та гасла – сутність влади, як легітимного інкасатора активів та багатств України та її мешканців, залишилась незмінною. Не допомогла (а може, завадила?) справжньому оновленню України навіть анексія Криму та російська “гібридна” інвазія на сході України…
За десять років від перемоги Майдану ми пройшли анексію Криму, АТО та ООС, двоє президентських та парламентських виборів, намагання подивитись Путіну в очі, шашлики на травневі, 24 лютого 2022-го, втрату українського Приазовʼя, перемоги на Київщині, Сумщині та Харківщині, вщент стерті з лиця землі міста і села на Донбасі…
І ми, із сотнями “небесних сотень”, знову там, де були 10 років тому: на роздоріжжі між радикальними реформами, здатними відродити Україну, та патріотичним галасом, який, наче димова завіса, прикриває пограбування країни, що триває попри страшну війну.
За гамбурзьким рахунком, велика війна прийшла на наші землі саме тому, що жодне з наших повстань не перетворилось на справжню революцію. Жодне не змінило суть порочної системи. Жодне не перетворило Україну на землю свободи та можливостей…
Завдяки сотням тисяч тих, хто поклав життя і здоровʼя на полях битв, вікно можливостей для України досі відчинено. Завдяки їм ми досі не приречені стати блідою копією “русского мира” чи периферійним європейським “буфером”. Але ми також не приречені на перемогу, а Україна – на процвітання.
Майбутнє України і світу вирішується тут і зараз. І яким воно буде – як і 10 років тому – залежить насамперед від нас!